У  1950 році наказом Першотравневого районного відділу народної освіти та ухвалою шкільної педагогічної ради Дзержинську початкову школу реорганізовано в семирічну (семирічне навчання стане обов’язковим у всій країні з 1949 року). Наказ №1 за 1950-й рік свідчить про комплектацію школи педагогічними кадрами. Залишилися працювати М. О. Старущенко, Н. Н. Іварлак, К. А. Дігтяр (окрім початкових класів вона викладає ще й українську мову і літературу). У школі 11 учителів і 137 учнів. Директором призначено Шаганова Миколу Семеновича (разом з дружиною Ганною Іванівною вони пропрацюють у школі півтора десятиріччя, викладаючи математику і фізику).  З’явилося багато нових вчителів: Євгенія Павлівна Григораш (початкові класи, хімія і біологія), Валентина Луківна Шубіна – у заміжжі Тищенко (російська мова і література), Раїса Олексіївна Десятнюк (початкові класи), Ілля Миколайович Міленко (історія, географія), Петро Онисимович Федотов (фізкультура). Більшість з них працюватимуть у школі декілька десятиріч.

        У другій половині 50-х років стали відзначати грамотами і подарунками найкращих учнів. Збережені книги наказів рясніють такими записами: «Нагородити похвальними грамотами за відмінне навчання і зразкову поведінку учнів 5-го класу: 1. Міленко Ларису Іллівну, 2.Саєнко Ганну Мартинівну, 3.Омельченко Ганну Михайлівну» (29 травня 1959 року) чи «Учнів-відмінників нагородити книжками: 1.Курахова В’ячеслава – першого класу, 2. Літвінову Світлану – першого класу, 3. Вовк Валентину – другого класу...» (24 травня 1960 року). Водночас звичним стало, коли багато учнів залишали на повторне навчання у певному класі. На Польовому було відкрито ділянку №2 нашої школи – тут аж до початку 70-х років окремо навчалися учні 1 – 4 класів.

          50-х рокам притаманна велика плинність кадрів: Бабенко Г.А., Саламбаш Л.П.Скорик Л.Я.,Кутана М. І., Бадасен Н.М., Калмикова Т.Х, Кукса М.П. (початкові класи), Череватенко В.М., Орличенко В. П.  Хтось із учителів працював нетривалий час, Олександра Гаврилівна Крот – у заміжжі Деміч – викладатиме німецьку мову майже два десятиліття, а Лідія Климівна Мороз (українська мова і література) та Наталя Миколаївна Дичко (початкові класи) пропрацюють тут більше, ніж чверть століття.

         Учні з Дем’янівки та Польового, які хотіли отримати повну середню освіту, у 50 – 60-х роках вимушені були вчитися у старших класах в інших містах та селах. Декого батьки прилаштовували по родичах у Маріуполі та Мангуші. Для більшості ж винаймали житло у Стародубівці – тут школа була середньою. У школі навчалися шість днів на тиждень, в суботу ж після уроків дем’янівці вирушали додому побачитися з батьками та запастися харчами. Зазвичай рано-вранці у понеділок, ще затемно, дитяча ватага йшла знову на Стародубівку; особливо важко було взимку, коли треба було долати кучугури снігу, весь час оглядатися, чи немає вовків...

          В окремі роки був великий набір до першого класу. Так, у 1958 році до першого класу зарахували 33 учнів 1951 року народження, у 1959 році до школи пішло 32 першокласники 1952 року народження, у 1960 році поріг нашої школи переступили 30 першокласників, що народилися у 1953 році, у 1961 році – 40 дівчаток і хлопчиків 1954 року народження (тринадцять з них навчалися на Польовому).

Згідно із Законом 1958 р. «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР»  передбачалась перебудова загальноосвітньої середньої школи – в  країні вводилося загальна обов’язкова восьмирічна освіта. З листопада 1959 року наша школа стала називатися Дзержинська восьмирічна школа. В Дем’янівці під керівництвом О.К. Прокопенка, директора радгоспу, взялися побудувати нові корпуси для учнів, і в 1960 році школа отримала дві чималі будівлі, де розмістилися 5 – 8 класи та майстерня.

           В п’ятдесятих роках стала викладати математику в нашій школі Євдокімова Олена Пилипівна. В роки війни вона пережила жахи  страшного фашистського концтабору – Бухенвальду; дехто з педагогів у 1941 – 1942 роках був вивезений до Німеччини на примусові роботи (тоді це були 16 – 17 річні дівчата). У повоєнні десятиліття у суспільстві зневажливо ставилися до них, і справжнім дивом було те, що декому вдалося здобути вищу освіту та отримати роботу в школі.

Коли керівництво країни на чолі з М. С. Хрущовим розвінчали «культ  особистості» Й.В. Сталіна, у школах не могли все ж відмовитися від підручників тієї доби, бо інших книг ще не було. І лише 23 березня 1962 року директором школи було видано наказ № 28: «На підставі наказу №43 Головного Управління по охороні Військових і Державних таємниць друку при Раді Міністрів СРСР наказую: 1. Завбібліотекою школи учителю Дичко Н.М. вилучити із бібліотечного фонду школи біографію Сталіна, всі екземпляри згідно акту. Директор школи М. С. Шаганов».

          Микола Семенович Шаганов очолював нашу школу вже друге десятиріччя, заучі ж змінювалися – на початку 50-х ці обов’язки виконував Міленко Ілля Миколайович, пізніше Кащенко Марія Петрівна, ще пізніше – Криловецька Г. В.

         Коли хтось з учительок народжував власну дитину, то опинявся у непростій ситуації, бо до роботи треба було ставати через два місяці і годівля немовляти перетворювалася у справжнє випробування.