top of page

З історії Дем'янівської школи

Перші кроки

        Дем’янівську школу було  засновано 1928 року. Це дуже складні часи у житті українського села:  утверджувалася адміністративно-командна система,  розпочався процес формування культу особистості Й. Сталіна, в містах було введено картки на хліб, утиски селянства посилювалися, а згодом починається так звана колективізація. Одне з найтрагічніших десятиліть чекало українців, коли в роки Голодомору будуть замордовані мільйони селян і коли комуністичний режим гнатиме все нові й нові хвилі репресій.

         Водночас в СРСР повсякчас продовжувалася розширятися шкільна освіта, щороку виникало багато нових закладів, переважно початкових шкіл. І саме в 1928 році в Дем’янівці набрали 1-й клас з дванадцяти учнів. Збереглися прізвища деяких хлопчиків і дівчаток: І. Федина, С.Ластенко, Г. Поліщук, Ф.Дордурова, Г.Шкіндер... Першим учителем став мешканець Мангуша Федір Пантелійович Тосхопаран, який пропрацював тут декілька років. Приміщення школи було зовсім невелике, і будь-яке розширення закладу було неможливим.

             У 1931 році у заможного селянина Григорія Семеновича Білого (вихідця з Ялти) владою було силоміць  відібрано великий будинок під школу, і в цій будівлі початкові класи знаходилися до 1973 року. Навчалися діти з восьмирічного віку (на набір дітей до 1-го класу з семирічного віку перейдуть в країні лише у 1943 році). В 30 – 40 роки тут було усього дві класних кімнати, тому чотири класи вчилися у дві зміни. Влітку в приміщенні початкової школи розміщувалися дитячі ясла. Крихітний педагогічний колектив навчав грамоти також неписьменних дорослих.

          Наш заклад став називатися Дзержинською початковою школою – давати меморіальні назви на честь революціонерів, військових чи партійних діячів було звичайною практикою радянських часів, до того ж і вигадувати нічого не треба було: у селі в кінці 20-х років було засновано радгосп імені Ф. Е. Дзержинського.

         Учителі в 30-х роках часто змінювалися. З 1931 року у нас працювало учительське подружжя Миколи Опанасовича та Зінаїди Степанівни Івашиних. Микола Опанасович був водночас і завідувачем школи (так тоді називалася директорська посада) – він загине на радянсько-фінській війні 1939 – 1940-го років. З 1936 року в школі вчителювала Фаїна Петрівна Сукрут. Збереглося ще декілька прізвищ педагогів довоєнної пори: Марія Іванівна Малицька (згодом вона перейде до Комишуватської школи), Ольга Михайлівна Резнік. В 1940 – 1941 роках працював Микола Олександрович Старущенко, а також два молодих педагоги Берта Володимирівна і Марія Петрівна (їхні прізвища, на жаль не вдалося встановити).

       Учні, що закінчили нашу початкову школу в 30-х роках, продовжували навчання (хоча і не всі) у Комишуватській семирічній школі, долаючи щодня пішки чимало кілометрів. Коли восени 1941 року у Дем’янівку зайшли німецькі війська, заняття в школі припинилися.

         Після  війни навчання було відновлено. У двох класних кімнатах знову в дві зміни навчалися чотири класи. Знову в нашому закладі продовжив роботу Микола Олександрович Старущенко. Працювала Надія Нестерівна Іварлак (пізніше вона стане завідувачем дитячими яслами), Катерина Аврамівна Дегтяр, яка щодня до кінця 60-х років крокуватиме до школи  з Комишуватого, де мешкала все життя. Проте життя швидко змінювалося, і виникла нагальна потреба у закладі, який давав би більшу освіту. Тому зусиллями прораба Г.І. Селіванова та робітників радгоспу було добудовано ще два класних приміщення, і наш заклад змінив свій статус.

Клас 2-1948.jpg

1948 рік. 2 клас.

Серед учнів - учителі Микола Олександрович Старущенко (у центрі), 

Катерина Аврамівна Дігтяр (справа)

випускники 1953 чи 54,55.jpg

1954 рік. Учні 7 (випускного) і 6 класів.

Серед учнів у другому ряду сидять учителі Ганна Іванівна Шаганова (у хустці), Саламбаш,

Марія Петрівна Кукса, Валентина Петрівна Орличенко, Валентина Луківна Тищенко

     У  1950 році наказом Першотравневого районного відділу народної освіти та ухвалою шкільної педагогічної ради Дзержинську початкову школу реорганізовано в семирічну (семирічне навчання стане обов’язковим у всій країні з 1949 року). Наказ №1 за 1950-й рік свідчить про комплектацію школи педагогічними кадрами. Залишилися працювати М. О. Старущенко, Н. Н. Іварлак, К. А. Дігтяр (окрім початкових класів вона викладає ще й українську мову і літературу). У школі 11 учителів і 137 учнів. Директором призначено Шаганова Миколу Семеновича (разом з дружиною Ганною Іванівною вони пропрацюють у школі півтора десятиріччя, викладаючи математику і фізику).  З’явилося багато нових вчителів: Євгенія Павлівна Григораш (початкові класи, хімія і біологія), Валентина Луківна Шубіна – у заміжжі Тищенко (російська мова і література), Раїса Олексіївна Десятнюк (початкові класи), Ілля Миколайович Міленко (історія, географія), Петро Онисимович Федотов (фізкультура). Більшість з них працюватимуть у школі декілька десятиріч.

        У другій половині 50-х років стали відзначати грамотами і подарунками найкращих учнів. Збережені книги наказів рясніють такими записами: «Нагородити похвальними грамотами за відмінне навчання і зразкову поведінку учнів 5-го класу: 1. Міленко Ларису Іллівну, 2.Саєнко Ганну Мартинівну, 3.Омельченко Ганну Михайлівну» (29 травня 1959 року) чи «Учнів-відмінників нагородити книжками: 1.Курахова В’ячеслава – першого класу, 2. Літвінову Світлану – першого класу, 3. Вовк Валентину – другого класу...» (24 травня 1960 року). Водночас звичним стало, коли багато учнів залишали на повторне навчання у певному класі. На Польовому було відкрито ділянку №2 нашої школи – тут аж до початку 70-х років окремо навчалися учні 1 – 4 класів.

          50-х рокам притаманна велика плинність кадрів: Бабенко Г.А., Саламбаш Л.П.Скорик Л.Я.,Кутана М. І., Бадасен Н.М., Калмикова Т.Х, Кукса М.П. (початкові класи), Череватенко В.М., Орличенко В. П.  Хтось із учителів працював нетривалий час, Олександра Гаврилівна Крот – у заміжжі Деміч – викладатиме німецьку мову майже два десятиліття, а Лідія Климівна Мороз (українська мова і література) та Наталя Миколаївна Дичко (початкові класи) пропрацюють тут більше, ніж чверть століття.

         Учні з Дем’янівки та Польового, які хотіли отримати повну середню освіту, у 50 – 60-х роках вимушені були вчитися у старших класах в інших містах та селах. Декого батьки прилаштовували по родичах у Маріуполі та Мангуші. Для більшості ж винаймали житло у Стародубівці – тут школа була середньою. У школі навчалися шість днів на тиждень, в суботу ж після уроків дем’янівці вирушали додому побачитися з батьками та запастися харчами. Зазвичай рано-вранці у понеділок, ще затемно, дитяча ватага йшла знову на Стародубівку; особливо важко було взимку, коли треба було долати кучугури снігу, весь час оглядатися, чи немає вовків...

          В окремі роки був великий набір до першого класу. Так, у 1958 році до першого класу зарахували 33 учнів 1951 року народження, у 1959 році до школи пішло 32 першокласники 1952 року народження, у 1960 році поріг нашої школи переступили 30 першокласників, що народилися у 1953 році, у 1961 році – 40 дівчаток і хлопчиків 1954 року народження (тринадцять з них навчалися на Польовому).

Згідно із Законом 1958 р. «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР»  передбачалась перебудова загальноосвітньої середньої школи – в  країні вводилося загальна обов’язкова восьмирічна освіта. З листопада 1959 року наша школа стала називатися Дзержинська восьмирічна школа. В Дем’янівці під керівництвом О.К. Прокопенка, директора радгоспу, взялися побудувати нові корпуси для учнів, і в 1960 році школа отримала дві чималі будівлі, де розмістилися 5 – 8 класи та майстерня.

           В п’ятдесятих роках стала викладати математику в нашій школі Євдокімова Олена Пилипівна. В роки війни вона пережила жахи  страшного фашистського концтабору – Бухенвальду; дехто з педагогів у 1941 – 1942 роках був вивезений до Німеччини на примусові роботи (тоді це були 16 – 17 річні дівчата). У повоєнні десятиліття у суспільстві зневажливо ставилися до них, і справжнім дивом було те, що декому вдалося здобути вищу освіту та отримати роботу в школі.

Коли керівництво країни на чолі з М. С. Хрущовим розвінчали «культ  особистості» Й.В. Сталіна, у школах не могли все ж відмовитися від підручників тієї доби, бо інших книг ще не було. І лише 23 березня 1962 року директором школи було видано наказ № 28: «На підставі наказу №43 Головного Управління по охороні Військових і Державних таємниць друку при Раді Міністрів СРСР наказую: 1. Завбібліотекою школи учителю Дичко Н.М. вилучити із бібліотечного фонду школи біографію Сталіна, всі екземпляри згідно акту. Директор школи М. С. Шаганов».

          Микола Семенович Шаганов очолював нашу школу вже друге десятиріччя, заучі ж змінювалися – на початку 50-х ці обов’язки виконував Міленко Ілля Миколайович, пізніше Кащенко Марія Петрівна, ще пізніше – Криловецька Г. В.

         Коли хтось з учительок народжував власну дитину, то опинявся у непростій ситуації, бо до роботи треба було ставати через два місяці і годівля немовляти перетворювалася у справжнє випробування.

bottom of page